«Consumor aliis inserviendo» – «Світячи іншим, згоряю сам» Ніколас ван Тюльп.
Чи знайоме вам відчуття емоційного виснаження на роботі? Коли немає бажання нічого робити, спілкуватися з колегами, займатися навіть улюбленою справою, а єдине що переслідує це виснаження та відчуття непотрібності, непридатності, беззмістовності діяльності. Ще цей стан дуже часто називають вигоранням та порівнюють з «згорілим сірником». Вам, напевно, зустрічалося чути про психічне, емоційне вигорання чи професійне вигорання (англійською burnout). Давайте спробуємо з’ясувати про що йдеться.
Так званий синдром психічного вигорання вивчається психологами теоретиками і практиками вже близько 50-ти років. Є ціла низка різних визначень цього поняття. Найбільш узагальнено можемо сказати, що це довготривала реакція людини яка характеризується фізичним та емоційним виснаженням у результаті виконання нею професійних обов’язків. Така реакція виникає як результат тривалого стресу середньої інтенсивності на роботі. Важливо! Вигорання це не просто випадкове відчуття втоми. Раніше вважалося, що найбільш схильними до емоційного вигорання на роботі є люди які працюють у системі «людина-людина», а це лікарі, психологи, педагоги, консультанти, менеджери та ін робота яких передбачає постійне спілкування з іншими людьми. Дослідження вказують на те, що працівники, які вважають свою роботу дуже стресовою значно частіше зустрічаються з емоційним вигоранням. Зараз можемо говорити про те, що вигоріти на роботі може представник будь-якої сфери і тестувальник, і юрист, і бухгалтер, і блогер і навіть мама. Незважаючи на це більшість авторів схиляються до того, що відбувається особистісна деформація у результаті емоційно ускладнених чи напружених відносин у системі «людина-людина».
Дуже часто цьому сприяє культивування стресу у сучасному суспільстві, зокрема і формування у людини орієнтації на «успішний успіх», надмірні навантаження, неадекватні міжособистісні взаємини. «Я маю бути доступним/доступною 24 на 7» «Всі довкола встигають більше ніж я» «Я невдаха, мене знову розкритикували» «Що ви від мене хочете?» «Ніхто крім мене» «Мене оточують одні недоумки» «О ні, знову сигналізує пошта, месенджер, вайбер, телеграм чи ватсап (зазвичай одномоментно)» «Як? Ти не зареєстрований у всіх можливих соцмережах» «Це треба виконати «на вчора» «Так, я вийду у вихідний» «Я не хочу його/їх бачити» «Може записатися на ще один вебінар/тренінг/підвищення кваліфікації?» Знайомо? Як вважаєте чи може людина довго справлятися з оцим усім? Точно ні. Як наслідок маємо відповідь на хронічний емоційний стрес, яка включає в себе три компоненти: емоційне та/чи фізичне виснаження; зниження продуктивності (у основному робочої); деперсоналізацію (знеособлення). Страждає соматичне, психічне та соціальне здоров’я окремої людини, а часом і цілої організації. Часто, чим більш пристрасною та відданою, зацікавленою та вмотивованою є людина у виконанні своїх обов’язків тим більшим є ризик «згоріти». Пандемія також відіграє свою роль.
Отож, що варто зробити, якщо ви помітили у себе ознаки емоційного вигорання?
Важливо! Профілактика, найкраща допомога. Дбайте про «заряд своєї батарейки». І як кажуть Ліз Фосслін та Моллі Вест Даффі «У вас завжди будуть емоції, тож час навчитись давати їм раду». Якщо ви не в змозі справитися самостійно завжди можна зголоситися про допомогу до фахівця.
Марія Перун – практичний психолог, арт-терапевт студії «Сенс», член ГС «Національна психологічна асоціація» та ВГО «Арт-терапевтична асоціація».
Найближчим часом з вами буде контактувати наша адміністратор, узгодить всі деталі та відповість на питання