Історія про стосунки на прикладі червоних яблук

Чудова розповідь про те, чого ми очікуємо від стосунків і наскільки важливо одразу ж визначати спільні пріоритети.

Уявіть, що ви дружите з Машею. У Маші є три зелені яблука. А вам цих яблук потрібен кілограм, червоних. І в цій ситуації було б правильно піти на ринок і купити кілограм червоних яблук у того, хто готовий вам їх продати. Але ринок – це так абстрактно, так далеко – а раптом там і зовсім жодних яблук не буде? А раптом санітарний день? А Маша – ось вона тут стоїть, вона класна. І ви робите сміливе припущення, що кілограм червоних яблук у Маші все-таки є. У глибині душі. А якщо докласти зусиль, вона вам їх віддасть. Адже це було б так доречно.

«Маш, а хочеш, підемо в кіно?» – добродушно цікавитесь ви. Маша здивована, але вона, напевно, хоче, тим більше, що ви робите вигляд, ніби вам це зовсім не важко. Ви йдете з нею в кіно. Але після цього кілограма червоних яблук у вас не з’являється. «Що за чортівня?» – думаєте ви і йдете з нею в кафе. Ви гуляєте з її собакою. Ви клеїте їй шпалери. Ви ремонтуєте їй машину. І нічого не відбувається. «Та що ж з нею не так?» – обурюєтесь ви і пропонуєте їй переїхати до вас. Ціна кілограма червоних яблук злітає до небес. Який там ринок – тепер вам принципово отримати свої яблука саме від Маші. Ви кажете собі, що це доля. І тут вже зрозуміло, чим все закінчиться: настане день, коли хтось кричатиме: «Я на тебе життя витратив, а тобі для мене якихось яблук шкода», хтось ридатиме у відповідь: «Та немає у мене жодних яблук, з чого ти взяв?».

Справді, з чого? Свідомо не братимемо ситуацію, коли підступна Маша старанно вводить вас в оману, тому що їй просто подобається ходити в кіно (хоча часто саме так і відбувається). Але часто трапляється так, що ми не зовсім чесні у своїх намірах, а в інших людей просто немає того, що нам потрібне: кілограма червоних яблук, бажання народжувати від вас п’ятьох дітей, потреби у спільному відпочинку, здатності розмовляти віч-на-віч, банально – любові до нас і, відповідно, можливості цю любов демонструвати. І це нормально. Так само, як нормально хотіти всіх цих чудових речей.

Ненормально – займатись рекетом, намагаючись витрясти з першої симпатичної людини, яка є поблизу, те, чого в неї немає – тільки на тій підставі, що «в глибині душі» у неї це, можливо, знайдеться.

Не знайдеться. Якщо у кого-небудь щось для вас є, він цим поділиться сам. Не з глибини душі – а від всієї її безмежності.

Джерело: http://etwas.livejournal.com/310676.html