Адекватна самооцінка

Ми живемо у такий час, коли з високої самооцінки зробили культ: “Вона така впевнена у собі”, “У нього висока самооцінка”. Чуючи такі слова більшість схвально закивають головами. А даремно. Самооцінка (висока чи низька) відображає тільки ставлення людини до самої себе і часто має мало спільного з реальністю. Ще й теперішнє замовлення суспільства на життя у стилі “успішний успіх” підливає масла в вогонь, чим створює багато проблем для розвитку здорової самооцінки у людей.

Наприклад, серед моїх клієнтів завжди знайдеться достатньо успішних людей, які почувають себе заручниками того, щоб “виглядати щасливими для інших”. Але проблема у тому, що поки вони стараються відповідати високим стандартам, чиїмсь очікуванням, то не вчаться бути щасливими для себе. Їм страшно навіть припустити, що можна десь розслабитись, не справлятися чи попросити про допомогу.

А ось наукова психологія, навпаки, твердить, що здорова самооцінка якраз не має бути високою (чи низькою), вона має бути адекватною. Такою, яка дозволяє як присвоювати собі свої успіхи, так і визначати свої точки до зростання. А то й взагалі вчасно вирішити, що те, чим ти займаєшся взагалі не твоє. Зрештою, ми ж не можемо бути чемпіонами зі всіх видів спорту?

Лише за наявності такої здорової адекватної самооцінки людина може почуватися щасливою, не робити катастрофи з того, що щось не вдалося з першого разу, звертатися по допомогу до інших і… продовжувати поки не получиться!

В іншому випадку, ціна за підтримання ілюзії власної успішності може стати дуже високою. Іноді це щастя, а іноді й безпека самої людини. Колись до мене на терапію звернулася дівчина, мама троьх маленьких діток, яка завжди гарно виглядала, вдало підтримувала образ благополучної сім’ї і при цьому не менш вдало ховала під довгими рукавами свого красивого плаття сліди від побоїв.

Виявилось, що вона роками приховувала за зовнішнім благополуччям сім’ї страшну правду, – адже суспільство каже «ти успішний якщо зі всім справляєшся», «у тебе забезпечена сім’я, що тобі ще потрібно?». Тому про те, що відбувалося насправді не знали навіть близькі друзі. Що б вони тоді про неї подумали і чи захотіли би її знати, якби дізнались як її життя виглядає насправді?

На щастя, ситуація змінилася, коли вона таки ризикнула та наважилася відкритися спершу психологу, а потім попросити допомоги у рідних. Коли замість осуду, дівчина отримала від більшості знайомих лише підтримку та захист, то зрозуміла, що вона є цінною для близьких не лише тоді, коли в її житті все йде добре. Це знання допомгло жінці розлучитися, з часом побудувати нові кращі стосунки. І, на щастя, тепер їй уже не потрібно приховувати синці під довгими рукавами своєї красивої сукні та сльози за привабливою посмішкою.

Ця історія – нагадування нам усім, що кожна людина уже є унікальною та цінною сама по собі. Тому в першу чергу варто подбати про прийняття власної самоцінності і лише після цього переходити до питань розвитку здорової самооцінки. Навпаки зробити просто не вдасться.

Адже згідно парадоксальної теорії змін Арнольда Бейсера, справжні зміни відбуваються з людиною тоді, коли вона стає тою, якою є насправді, а не тоді, коли вона намагається бути такою, якою не є.

Мар’яна Франко – психологиня, психотерапевтка Психологічної студії “Сенс”, тренерка з розвитку емоційного інтелекту Львівська Школа Емоційного Інтелекту