Приводом стала конкретна ситуація понад десять років тому: епізод, коли запрошена гостя, теж Мар’яна, захлинулася водою і протягом кількох секунд не могла вдихнути. Відтоді в неї залишився стійкий симптом: спазм у горлі, який з’являється в будь-якій стресовій ситуації, а також звичка стежити за тим, як п’є воду вона сама й ті, хто поруч.
Це демонстраційна сесія, яка має освітній характер.
Чому тіло «пам’ятає» те, що розум уже забув
Симптом не завжди має пряме пояснення. У Мар’яни з горлом і процесом пиття все було гаразд до конкретного моменту, коли сталася загроза життю: спазм, переляк, неможливість вдихнути чи видихнути. Організм запам’ятав, що це було смертельно небезпечно, і відтоді будь-яка деталь, що нагадує про той момент (тригер), запускає ту саму тривогу, навіть якщо реальної загрози немає.
EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing) — метод переробки стресової інформації за допомогою білатеральної стимуляції: рухів очей, почергових дотиків чи «техніки метелика». Вважається, що цей терапевтичний процес нагадує те, що природно відбувається в мозку під час фази швидкого сну, коли психіка опрацьовує стресові події дня. Метод працює одразу на кількох рівнях: зі спогадом, думкою, емоцією і тілесним відчуттям, тому дістається туди, куди не завжди сягають інші підходи.
У сесії важливий не лише сам факт травматичної події, а й те, що відбулося після неї. Коли людині одразу дають підтримку, визнають, що це було страшно, дозволяють відреагувати емоційно, тоді досвід поступово стає просто спогадом, про який згодом можна розповідати навіть зі сміхом. Але коли реакцію знецінюють («та що ти, з мухи слона робиш») — тоді вона застрягає в тілі й може роками впливати на наше життя. Мета EMDR — не допомогти забути про подію, а дати мозку завершити опрацювання пережитого досвіду, яке колись перервалося. Щоб минуле залишилося в минулому та більше не визначало нашого життя в теперішньому.
