Артур Янов: «Невроз – це боротьба за любов батьків»

Американський психолог і психотерапевт Артур Янов, автор світового бестселера «Первинний крик», пояснює механізм зародження неврозів і спосіб з ними впоратися – навчитися виражати біль і образу.Артур Янов (Arthur Janov) – американський психолог і психотерапевт.

Автор теорії «Первинної терапії», засновник і директор Центру первинної терапії в Каліфорнії, США. Його пацієнтами були Джон Леннон, Йоко Оно і Стів Джобс. 21 серпня 2014 року доктор Янов відзначив 90-річний ювілей.Невроз – це хвороба почуття.

По суті, невроз – це придушення почуття і його трансформація в широкий діапазон невротичної поведінки.

Невроз розвивається в тих випадках, коли поряд з дитиною перебуває людина, яка повинна її любити, але не любить насправді. Він починається як засіб заспокоєння невротичних батьків шляхом заперечення або приховування певних почуттів в надії, що «вони» нарешті полюблять нещасне дитя. Якщо дитині продовжують відмовляти в підтримці і любові і у неї немає віддушини для виходу болю первинних ран, то цей додатковий натиск на і без того ослаблене «Я» призведе до формування сильного нереального «Я», що прикриває беззахисну дитину. Згодом це нереальне «Я» починає домінувати, захищаючи дитину, але одночасно направляючи його до розвитку психозу.

Первинна біль – це потреби і почуття, пригнічені або відкинуті свідомістю. Вони болять, бо їм відмовлено у вираженні і задоволенні. Вся ця біль зводиться до наступного твердження: «Я не можу бути коханим і позбавлений надії на любов, якщо в дійсності стану тим, хто я є насправді».

Коли дитина ще мала і її організм поки досить міцний, він може витримати дуже потужний захист, пов’язаний з вельми великою напругою. Проходять роки хронічної, постійної напруги, вразливі органи і системи не витримують навантаження і починають відмовляти. Для того щоб знову знайти цілісність, треба відчути і розпізнати розщеплення і випустити крик возз’єднання, який відновить єдність особистості. Чим інтенсивніше відчуває пацієнт розщеплення, тим інтенсивніше і глибше переживання возз’єднання розщеплених частин свідомості.

Реально, по-справжньому відчути себе відкинутим означає звиватися від болю під час приходу первинного почуття – значить відчути себе покинутим, небажаною дитиною. Коли пацієнт відчує це, у нього не залишиться більше почуття знедоленої людини, воно буде вичерпано – залишиться тільки почуття того, що дійсно відбувається в кожен даний момент.

Для того щоб невротик знову знайшов здатність відчувати, він повинен повернутися назад і стати тим, ким він ніколи не був – страждаючою дитиною.Коли встановлюються зв’язки між розумом і болем, то психосоматичні симптоми швидко проходять.

У здорової людини немає фальшивого фасаду. Вона просто живе і дає жити іншим, вміє знаходити джерело радості в самій собі. Вона задоволена тим, що у неї є, не заздрить іншим, не хоче того, чого хочуть вони, і не вимагає для себе того ж, чим володіють ці інші. Це означає, що вона позволяє іншим – своїй дружині, своїм дітям, своїм друзям – бути і залишатися самими собою. Вона не живе їх досягненнями та їх успіхами, не намагається розтоптати в них найменші ознаки щастя і радості життя.

Невротик, безпорадний перед своїм первинним болем, часто потребує експлуатації інших, для того щоб відчути свою важливість, якої він інакше не відчуває. Так як невротик постійно знаходиться не там, де він є насправді, то він і не може бути задоволеним протягом якогось, більш-менш тривалого часу. Справжнє він витрачає на те, щоб викоренити минуле.Здорова людина не шукає сенсу життя, бо сенс цей виникає саме з її почуттів. Сенс життя визначається тим, наскільки глибоко людина відчуває своє життя (життя як свої внутрішні переживання).

Відсутність почуття – ось що руйнує особистість і її уявлення про саму себе, і, крім того, відсутність почуття дозволяє руйнувати особистість інших людей. Ми не можемо отримати істинне почуття від когось іншого. Спочатку ми вчимося відчувати самих себе, а потім ми відчуваємо себе, відчуваючи інших.Чим ближче стає людина з самою собою, тим ближчою вона стає з іншим.

Любов – це те, що усуває біль. Можна сказати, що любов і біль являють собою полярні протилежності. Любов – це те, що підсилює і зміцнює відчуття власної особистості; біль же пригнічує власне «Я».

Любити – значить дати іншому свободу зростання і самовираження. Вирішальна умова – залишатися самою собою і надати можливість іншому вести себе абсолютно природно. Визначення любові в рамках первинної теорії можна сформулювати так: дати людині бути самою собою.Невротик шукає в любові відчуття власної особистості, якої йому ніколи не дозволяли бути. Він хоче знайти таку людину – особливу людини, – яка навчила б і змусила його відчувати. Невротик схильний вважати любов’ю все, чого йому бракує, і все, що заважає йому стати цілісною особистістю.

Справжня любов має місце тоді, коли юнак і дівчина кохають одне одного і приймають такими, якими вони є в дійсності – включаючи і тіла один одного. Невротики ж експлуатують тіла інших людей для задоволення старих дитячих потреб. Це виключає встановлення рівноправних відносин.

Суть полягає в тому, що якщо ви – невротик, то зможете перетворити будь-яку іншу людини в ту, якою та насправді не є.Дитина, вихована психічно здоровими батьками, не відчуває потреби ідентифікувати себе з ними. Батьки не хочуть і не вимагають цього від дитини. Навпаки, дитині дозволяють володіти тими властивостями особистості, які спочатку притаманні саме їй.Якщо людина, особистість відчуває себе, а не займається символічним розігруванням почуттів, то навряд чи ця людина буде поводити себе імпульсивно або агресивно. Діалектика гніву, так само як і болю, полягає в тому, що він зникає тільки після того, як його відчують.

Невротична тривожність – це страх опинитися беззахисним перед первинним болем і образою. Невротична поведінка служить прикриттям болю. Насправді відкинутою, знівеченою і приниженою була власна особистість і її сприйняття; тому немає нічого дивного, що людина відчуває страх, коли це почуття стає близьким до усвідомлення.Невротичний страх – це страх втрати брехні, в якій постійно живе невротик. Будь-яка спроба зруйнувати брехню породжує страх, так як брехня завжди містить в собі крихту надії.Найсильніший страх хворий, який проходить курс первинної терапії, відчуває, коли вся його невротична гра добігає кінця. Наша мета – пробудити його страх, щоб підштовхнути хворого до його реальних почуттів.

Єдиний спосіб перемогти страх – відчути біль і образу. Страх залишається, поки не відчута біль.Невроз – і це варто запам’ятати – рятує і вбиває одночасно. Він захищає реальне «Я», реальну особистість від повного розпаду, але роблячи це, він хоронить врятовану ним реальну особистість. Дитина виростає прив’язаною до створеної неврозом нереальної особистості, яка парадоксальним чином видавлює з нього життя.Чим ближче пацієнт виявляється до свого почуття, тим ближче він стає до реальності зовнішнього світу, тим гостріше він буде вдивлятися в інших людей, тим глибше буде усвідомлювати соціальні феномени. Чим сильніше блокована внутрішня реальність, тим більше спотворено сприйняття реальності.

Будь-яке просування по шляху до вираження почуття є неоціненний дар хворому.А. Янов «Первинний крик» (АСТ, 2009).

Бути реальним – це значить бути спокійним і розслабленим, – у хворого зникають депресія, фобії і тривожність. Проходить хронічне напруження, а разом з ними пропадають в небуття наркотики, алкоголь, переїдання, куріння, надмірне перевантаження на роботі.

Бути реальним – це означає перестати розігрувати зі свого життя символічну драму.

Джерело:http://www.psychologies.ru/self-knowledge/individuality/artur-yanov-nevroz-eto-borba-za-lyubov-roditeley/